У ХХ столітті постать Казимира Малевича багато разів “перепаковували” — то як російського авангардиста, то як “інтернаціонального” реформатора абстракції. Але біографія і записи художника вперто повертають нас до Києва, до українського контексту його раннього життя і до ключового “київського періоду” наприкінці 1920-х.
Саме тут формується його пізня філософія й викладацька практика, а художник сам публічно озвучує власні ідеї. Роботи дослідниці Тетяни Філевської системно зібрали й описали цей зріз — від лекцій і статей у київській пресі до листів і архівних документів.
Чому це важливо сьогодні?
Після 2022 року провідні музеї світу переглянули етно-національну ідентифікацію митця, прямо фіксуючи його народження у Києві й український контекст життя та роботи. Це не “ребрендинг”, а корекція історичної неточності, яка виникла через імперське привласнення авангарду.
П’ять маловідомих фактів про Казимира Малевича крізь призму України
- Факт 1
1928–1930 роки в Києві — час, коли Малевич викладає в Київському художньому інституті, активно друкується в часописах "Нова ґенерація" та "Авангард", публічно читає лекції й показує роботи на київській виставці. Саме цей корпус текстів і виступів систематизований у виданні Філевської Kazimir Malevich. Kyiv Period, 1928–1930 (укр./англ. редакції). Для багатьох міжнародних дослідників це стало втраченим пазлом еволюції його супрематизму.
- Факт 2
У зарубіжних дослідженнях не раз підкреслюється, що селянські цикли Малевича й “примітивізм” насичені саме українським візуальним досвідом — від колористики до світлотіні степового неба. Цю лінію переконливо розбирає Гарвардський український науковий інститут, виводячи прямо українські сенси з його селянських образів.
- Факт 3
У різні роки Малевич по-різному позначав свою національність, однак існують документи і свідчення, де він фіксує себе як українця, зокрема у 1930-му під час арешту, водночас у візових паперах до Франції позначав польську національність. Сьогодні провідні інституції офіційно маркують його як українського художника, що краще відповідає фактам народження й життєвого шляху.
- Факт 4
Тетяна Філевська спільно з колегами відновила цикл київських лекцій Малевича (про форму, колір та супрематичну мову) — це дає можливість буквально почути пізнього Малевича як педагога і теоретика, а не лише бачили його живопис. Саме тут оприявнюється його педагогічна методика — від абстрактних чистих форм до зворотного переходу в образ.
- Факт 5
Після тиску радянської системи публічна поява Малевича з виставкою в Києві 1930 року стала тихим жестом повернення в простір, де його розуміли і де ще можна було говорити про форму і свободу. Саме київські тексти й документи цього часу дозволяють простежити, як художник балансував між офіційною риторикою й власною художньою логікою.
Український авангард — ширший за одну постать
Останні великі міжнародні виставки (Лондон, Королівська академія мистецтв) показують український модернізм як самостійну традицію: поряд із Малевичем — Єстер, Богомазов, Меллер, Бурлюк. Це допомагає вписати Малевича в живу мережу українських впливів, а не в умовний “російський канон”.
З 11 вересня байопік "Малевич" режисерки Дар’ї Онищенко виходить у широкий український прокат. Стрічка вже презентувала трейлер і пройшла фестивальні прем’єри. Це перша велика спроба екранізувати життєву історію митця крізь оптику України. Якщо ви давно хотіли подивитися на Малевича не як на іконичний квадрат, а як на живого мислителя й педагога — це ваш час.
"Цей фільм — про свободу бути собою. Малевич усе життя шукав власну мову й не боявся йти проти системи. І саме це робить його таким близьким нам сьогодні. Ми хочемо, щоб глядач відчув: навіть коли здається, що світ навколо зводиться до “чорного квадрата”, завжди можна створити свою форму світла", — ділиться продюсерка фільму Марі Каель.
Варто зазначити, повернення Малевича в український контекст — не данина моді, а науково обґрунтована корекція. Для українців це означає право говорити про Малевича власним голосом — спираючись на документи, а не на міфи.
Фото: пресслужба
